Була глибока ніч. На годиннику стрілка давно сягала за північ. Ще кілька годин і заспівають перші півні. А в сінях,у куточку, ледь жевріла малесенька свічечка. Поруч з нею сидів худорлявий хлопчик. Йому ледве виповнилось шість рочків, а він вже, сидячи на колінках, маленькою вуглинкою вимальовував дивовижні картини. Хлопчина дуже поспішав, адже вже скоро зійде сонце, і він буде змушений увесь день працювати, виконувати тяжку роботу.

І ось крізь шибки починають пробиватися перші ранкові промені. Тарасик, старанно приховавши свій витвір, починає розпалювати піч. Спочатку вибирає найкращі вуглинки, щоб  малювати ними вночі. Лише після цього запалює вогник - і вже відчуває тепло від печі.

Вдень у сироти  безліч роботи: клопотатися по господарству, прибирати, пасти овець, приносити з криниці, що на краю села, воду. Зранку до пізньої ночі хлопчик працює, допомагає батькові по господарству.

Якось він прогнівив мачуху. Довго милувався вогнем в печі і невчасно нагодував худобу. Ото мачуха й вигнала його з хати пасти овець.Та це не засмутило Тарасика. За селом на пасовищі Тарас любив влягтись на сонечку і малювати, малювати, малювати... Малювати рідне село, річку, лісок, що виднівся за річкою, безкраї лани пшениці, отару. Та найбільше подобалося йому малювати свою подружку Оксанку. Маленький хлопчик, на долю якого випало безліч випробувань, який рано залишився без матері, невтомно працював. А знаходив розраду у малюванні. Воно приносило йому спокій та короткі миті щастя.

День, коли випадала нагода помалювати, для Тараса був щастям. Він був щирою і лагідною дитиною, любив братів і сестер, посміхався кожному зустрічному і мріяв про навчання.

Його мрія здійснилася – тато віддав його в науку до дяка. Під час навчання  Тарасик запам’ятовував кожну літеру і вже згодом навчився читати і писати. Букварем для хлопчика став Псалтир. А коли випадала нагода, він із задоволенням читав і інші книжки.Та навчання не звільняло майбутнього поета від роботи. Він, як і раніше, багато працював.

Хлопцю з такою відкритою і доброю душею просто обов’язково повинно пощастити. Помітивши його таланти, пан везе його до великого міста. Одного вечора, повертаючись в свою кімнатку, Тарас побачив художників, що малювали просто на вулиці. Вперше в житті юнак не зміг примусити себе зробити крок. Він був зачарований роботою майстрів. Один з митців помітив зацікавленість  хлопця і познайомився з ним. Це був дуже відомий художник. Вони потоваришували. Новий друг запросив Тараса до Академії мистецтв, де був викладачем. Тут у юнака з'являється багато друзів, які через кілька місяців, продавши картину, вони викупляють молодого таланта в пана. Нарешті юнак може вдихнути вільного повітря.

І нехай, як тяжко йому не буде в майбутньому, головна мрія його життя здійснилась - займатися улюбленою справою. Він малює Україну, її незрівнянну красу, її знедолений народ. Але, як кажуть у народі, талановита людина талановита в усьому. Тарас починає писати вірші, у яких передає свою любов та тугу за Україною, біль за її сучасне і майбутнє.

Зірка Тараса сяє до сьогодні, його талант живе в душі кожного українця. Люди захоплюються його творчістю, а головне пам’ятають і люблять.

А мені на думку спадають такі слова:

 Твоє слово, немов голубка,

У кожне серце приліта.

І не зламають цього слова

Ні час, ні влада, ні літа .

«Тепер, Тарасе, вже від нас залежить,

які по нас збиратимуть жнива»

Дорога до щастя

Оповідання

Кривошеї Станіслава Володимировича

учня 5 класу Райгородської ЗОШ І – ІІ ступенів

Керівник: вчитель української мови та літератури

Мороз Наталія Юріївна