Незвичайна подорож

    Був теплий березневий ранок. Батько наказав Тарасикові відігнати ягнят до річки:

• Сіно, синку, в нас скінчилося. Бодай хоч трохи напасуться.

Ягнята спокійно паслися біля річки. А Тарасик  ліг під вербою, заплющив очі і заснув…

   Коли хлопчик прокинувся, то зрозумів, що знаходиться у незнайомому місці. Він підвівся, оглянувся довкола. Місця були незнайомі, а ягнята і річка кудись поділися. Тарасик все не міг зрозуміти, що ж це за дивне місце і чому він тут?

    Неподалік, край дороги,хлопець побачив високі незнайомі будівлі, які височіли аж до неба. Спочатку він злякався, але потім зрозумів, що там живуть люди. Пройшовши далі, Тарас побачив дітей, які кудись поспішали. Хлопчик вирішив наздогнати їх і про все розпитати. Діти зупинилися біля двоповерхової будівлі з великими вікнами. Тарас вже вмів читати, тож зміг розібрати на дверях напис: «Ласкаво просимо до школи!»

    Нарешті діти помітили незвичайного хлопчика. Одна дівчинка підійшла до Тараса і запитала:    

- Хлопчику,ти напевне приймаєш участь у сьогоднішній виставі?

- А що це? І куди це всі поспішають? – запитав Тарас.

- Як це куди? До школи звісно, - відповіла дівчинка.

- Сьогодні в нас вистава на честь великого Кобзаря. Він писав чудові вірші, - додав супутник дівчинки.

- А звідки ти, що нічого не знаєш? Як тебе звуть? - поцікавилася дівчинка.

- Мене звати Тарас, я живу у селі Кирилівка. Там немає  таких високих будівель. Навчаємося ми у дяка. І у нас ніколи не буває вистав. Про великого Кобзаря ми також ніколи не чули, бо наші кобзарі не вірші пишуть, а співають пісні при дорозі.

- Та цього бути не може! Носиш ім'я відомої людини і нічого не знаєш про поета Тараса  Шевченка? Це ж його звуть Кобзарем! – майже хором промовили діти.

- А знаєш що? До вистави ще є час. Ходімо до школи. У нас є шкільний музей Тараса Шевченка. Ми все тобі покажемо і розкажемо. Мене звати Оленка, а цього хлопчика Сергійко. Будьмо знайомі! - і дівчинка потягла Тараса до дверей.

    У школі було гамірно. Безліч дітей кудись поспішали. Тарасик побачив хлопчиків та дівчат у знайомому вбранні. Тепер він почувався впевненіше, бо вже недуже вирізнявся у натовпі. Він зрозумів, що то учасники отієї «вистави».

    Дівчинка провела хлопчика довгим коридором, потім широким сходами на другий поверх, завела його до затишної світлиці. Тут на Тараса повіяло чимось рідним та близьким. На стіні намальована рідна хата, а біля неї на травичці сам Тарасик з подругою Оксанкою читають Псалтир. З хати вийшла ще молода і здорова мама. Батько під грушею коси  гострить, мабуть на косовище збирається.

    Під стіною стіл, на ньому у рушниках портрет якогось сивого дідуся з довгими вусами та задумливим поглядом.

- Це і є Тарас Григорович Шевченко – відомий український поет та художник. Він був кріпаком, тяжко працював, пройшов нелегкий шлях перш ніж стати відомим поетом, - повідомила нова знайома.

- На стінах ти бачиш його картини, а на полицях книжки з його віршами. Найголовніша називається «Кобзар», - додав Сергійко.

 - А зараз ходімо разом на виставу. Вона про дитинство маленького Тарасика.

    І діти перейшли у простору залу. Вона вщент була заповнена школярами, що сиділи на стільцях. Раптом світло погасло і почалася вистава. Тарасик наче знову опинився вдома, в рідній Кирилівці. Все буле йому знайоме: і хата, і дівчинка Оксанка, і річка, і ягнята за селом, і маленький хлопчик, що так полюбляв малювати.

   Коли вистава скінчилася, Тарас з іншими дітьми пішов до виходу. Та раптом він зрозумів, що загубив своїх нових друзів. Він ішов довгим коридором і натрапив на знайомі двері світлиці-музею. Можливо, Сергійко з Оленкою тут? Тарас тихенько відчинив двері світлиці, переступив поріг і…опинився вдома. Біля річки паслися його ягнята, а до нього бігла Оксанка.

• Я його шукаю, гукаю, а він не чує. Заснув чи що?

   Тарас радів, що вдома. Але так і не наважився розповісти Оксанці про свої пригоди. Ще вважатиме його брехуном! Хоча залишаючись наодинці, часто згадував свою незвичайну пригоду. Не полишала його думка: «Хто ж отой хлопчик, що стільки витримав і став відомим на всю Україну?»

«Тепер, Тарасе, вже від нас залежить,

які по нас збиратимуть жнива»

Незвичайна подорож

Оповідання

Ілляшової Аліни Олександрівни

учениці 6 класу Райгородської ЗОШ І – ІІ ступенів

Керівник: вчитель української мови та літератури

Мороз Наталія Юріївна